Від ідеї до проєкту
Спочатку я звернув увагу на просту річ: сенси не залишаються лише думками. Вони породжують у людині реальні потреби, впливають на вибір і зрештою переходять у дію. Концепція сфірот у юдейській традиції здалася мені напрочуд придатною для опису цього процесу — не просто як система символів, а як послідовність функцій, через які можливість набуває форми й стає вчинком.
Перші спроби моделювання дали дивні й неочікувані результати. У деяких тестах модель навіть дозволяла оцінювати ймовірність прийняття людиною конкретного рішення. Це ще не було науковим прогнозуванням: бракувало достатніх вибірок, незалежної перевірки й чітких меж застосування. Але стало зрозуміло, що мова відношень може описувати не лише психологічні стани, а значно загальніші процеси.
Подальше вивчення давніх текстів юдейської традиції змінило масштаб задуму. Особливо важливою стала Сефер Єцира. Вона побудована майже як стисла операторна граматика: числа, класи літер, напрямки, брами, межі, цикли та переходи. Перекласти цю структуру у функційний простір відношень було майже очевидною ідеєю.
Однак саме тут виникла головна проблема. Велика кількість об’єктів і можливих зв’язків дозволяла після факту описати майже будь-що. П’ятирівнева 500-функційна граматика, спочатку створена як модель людини, під час перших порівнянь почала виявляти подібності майже з усією відомою фізикою — від квантових переходів і межі Планка до космології та чорних дір.
На перший погляд така універсальність виглядала перевагою. Насправді вона була небезпечною. Система, яка здатна пояснити все, легко втрачає здатність щось заборонити, передбачити або спростувати. Виникла знайома проблема надто широкої теоретичної конструкції: вона ніби описує світ, але ще нічого однозначно не рахує.
Тому наступним етапом стало не подальше розширення, а обмеження моделі. Потрібно було визначати локальний об’єкт, тип відношення, напрям переходу, допустимі операції та умови, за яких порівняння має бути відхилене. Фізична величина більше не могла ставати «проявом сенсу» лише через красиву схожість. Вона мала зберігати власні одиниці, джерело, протокол вимірювання, невизначеність і межу висновку.
Після цього виникла ідея метричної прив’язки: починати не з готового символічного пояснення, а з реальних фізичних даних і дозволяти їм уточнювати, розділяти або блокувати структури Sense Model.
Так з’явилися bridge-об’єкти — контрольовані переходи між локальною структурою моделі та конкретною фізичною поверхнею. Bridge не проголошує тотожність і не гарантує успіху. Він фіксує, що саме порівнюється, за якими метриками, на підставі яких джерел, які перетворення дозволені та де маршрут має зупинитися.
Попередні результати моделі обнадійливі, тому я вирішив оприлюднити її не як завершену теорію, а як відкритий дослідницький проєкт — щоб зберегти напрацьоване, зробити його доступним для критики й перевірки та дати іншим можливість продовжити ті маршрути, які справді витримають контакт із реальністю.
Саме з цього моменту почалася не просто ідея, а проєкт: спроба побудувати граматику, здатну не лише знаходити зв’язки, а й відмовлятися від тих, яких реальність не підтримує.
Пов’язані публікації
Два записи із ширшого дослідницького корпусу доступні в Zenodo.
